А пам’ять відлунює знову роками…

Голодомор – це геноцид української нації 1932-1933 років, скоєний з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського спротиву режиму та намагань побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 1932 – 1933 роках було убито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР та 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, які історично були заселені українцями.

З утвердженням комуністичного режиму відбулися помітні зміни у суспільному, громадсько-політичному та соціально-економічному житті України, що торкнулися, насамперед, традиційного села. Радянська влада насаджувала українському народові нові звичаї, нові обряди, разом з тим змушувала відрікатися від свого минулого, забути своє походження. Відбулося згортання українізації. Розпочався наступ на духовне життя українців.

Небажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба.

Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим від 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків» та перекрив усі шляхи до порятунку. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей.

Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.
Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільських рад з переліком померлих в 1932-1933 роках.

Режим вжив ряд заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство понад 7 мільйонів українців. Але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор.

Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. “Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: “Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!”

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації.

Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.

Сьогодні, 23 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій, зіньківчани взяли участь у мітинзі-реквієм. У глибокій жалобі вони схилили голови і запалили свічі пам’яті за тими, хто загинув голодною смертю, став жертвою репресій тоталітарного режиму.

Учасники мітингу вшанували хвилиною мовчання жертв голодомору, політичних репресій та поклали квіти до підніжжя пам’ятного знаку колоски пшениці і живі квіти.

Уже завтра, 24 листопада, жителі Зіньківського краю приєднаються до Всеукраїнської акції «Запали свічку», яка розпочнеться о 16:00 годині. Кажуть, що поставлена на вікно свічка – данина тим, хто не корився і не був здоланий. А палаюча свічка – наша пам’ять про мільйони загублених життів…